Сайт вчителя початкових класів Олексів Валентини Вікторівни

Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [12]
Батьківські збори [14]
Міні-чат
Дитяче ТВ онлайн
Смотреть бесплатно детские телеканалы
Дитяче радіо
Підтримка сайту
продвижение сайта бесплатно
Этот сайт защищен «Site Guard»
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Батьківські збори

Батьківські збори.Тема. Як допомогти дитині впоратися з емоціями .2 клас


Наші діти не завжди вміють радіти й засмучуватися, виявляти волю та характер у досягненні мети. Чим раніше ми про це заговоримо, тим швидше зможемо допомогти дітям упоратися зі своїми емоціями і роз­винути їх у потрібному напрямку.

     До Вашої уваги кілька запитань. Спробуйте відповісти на них для себе зараз, подумайте про емоційне життя Вашої дитини.

 

Анкета для батьків

  Чи є емоційною Ваша дитина?

  В яких випадках Ваша дитина виявляє радість, захоплення?

  В яких випадках Ваша дитина виявляє негативні емоції?

  Як Ви допомагаєте Вашій дитині долати негативні емоції?

  Чи розповідає Ваша дитина Вам про свої невдачі?

 

Сподіваюся, що кожен із Вас зробив певні висновки, відповівши на

запитання. Це допоможе нам досконаліше розібратися у питанні, яке ми сьогодні винесли на обговорення: як допомогти дитині впоратися з емоціями?

 

         ІІ.      Емоції дитини та що їх викликає.

 

Емоції це внутрішні переживання людини. Емоції відображають ставлення людини до ситуацій, що склалися, або можуть скластися, і мають ситуативний характер.

До емоційних станів людини належать:

  настрій (загальний стійкий актуальний емоційний стан людини, що визначає її загальний тонус, активність);

  пристрасть (захопленість людини кимось або чимось, яка все підпо­рядковує);

  афект (яскраве, короткочасне емоційне переживання, наприклад: горе або радість);

  почуття (найвищі людські емоції, що пов'язані з тими людьми, подіями, предметами, які для даної людини є суттєвими та значу­щими);

  стрес (стан сильного загального напруження, збудження у складних, надзвичайних, екстремальних умовах).

Емоції можуть бути позитивними і негативними.

     Позитивні емоції більшість із нас влаштовують, ми намагаємося збе­регти їх якнайдовше.

Негативні емоції нам заважають, роблять нас вразливими (такі, як: гнів, ненависть, страх, відраза і т.д.), тому їх ми прагнемо позбутися. Як же у цьому допомогти нашим дітям?

Спочатку з'ясуємо, що може викликати негативні емоції у дитини. Таких причин досить багато. Виділимо з-поміж них основні.

  Протиріччя між сильним бажанням і неможливістю його задоволь­нити.

  Конфлікт, який полягає у надмірно високих вимогах до дитини, яка не

впевнена у власних силах.

  Протиріччя у вимогах батьків, батьків і педагогів, в результаті чого

формується злоба, недовіра. Тому дуже важливою є узгодженість дій батьків і педагогів.

  Негативний емоційний стан дорослих, який часто трапляється, і

відсутність навичок контролю і саморегуляції з їхнього боку. У пси­хології існує таке поняття як зараження, тобто мимовільна передача емоційного стану від однієї людини до іншої. Тому важливо навчи­тися самим і навчити дитину приборкувати свої емоції.

  Використання наказів, звинувачень, погроз, принижування замість

довірливої бесіди і спільного аналізу ситуації, що виникла.

Як впоратися з емоціями, що лютують як результат певної ситуації? Чи то є хвилювання важливою подією, чи невдача, чи, навпаки, збуд­ження внаслідок надзвичайного успіху, коли позитивні емоції є такими сильними, що починають заважати, чи будь-яка інша ситуація, — під­тримайте свою дитину.

 

      ІІІ.     Підтримка дитини в ситуаціях хвилювання або невдачі.

 

Наша щира турбота, увага, любов до дітей допомагає їм впоратися з багатьма труднощами, зберігають психологічний комфорт дитини незалежно від її віку. Якщо ми любимо дитину, то, безумовно, вона відчуває, що відповідь на питання, яке дитина промовляє вголос або які лишаються у її внутрішньому діалозі: «Чи любите Ви мене?», є пози­тивною. Якщо ж ми любимо її умовно (висловлюємо любов лише тоді, коли дитина була успішною або «добре поводилася»), то вона втрачає впевненість, стає полохливою і напруженою. Від відповіді, яку дитина отримує на це життєво важливе для неї запитання, значною мірою за­лежить її основне ставлення до життя. Це має принципове значення для її подальшого розвитку.

У глибині душі ми можемо відчувати полум'яну любов до своєї дитини, але цього замало. Саме через нашу поведінку дитина відчуває нашу любов до себе, вона не лише чує те, що ми говоримо, а головне, що ми робимо. На дитину наші вчинки впливають набагато сильніше за слова.

Які є способи висловити батьківську любов і як підтримати дитину в скрутних для неї ситуаціях? Поміркуємо про це разом, адже багато хто з Вас знайомий із цими методами і неодноразово відшукував можливості підтримати свою ди­тину в скруті.

(Способи проявів любові та підтримки записати на дошці та обго­ворити.)

                                     Контакт очима

Під цим необхідно розуміти наш прямий погляд в очі іншої людини. Більшість людей не надають значення цьому важливому фактору. Чи на­магалися Ви коли-небудь поговорити з людиною, яка вперто відводить очі, намагаючись не дивитися Вам в обличчя?

Це важко, і уявіть собі, негативно впливає на наше ставлення до та­кого співрозмовника. Нам є більш симпатичними і більше подобаються люди з відкритим і дружнім поглядом, щирою посмішкою, доброзичливим і дружнім ставленням до співрозмовника. Чисельні дослідження довели, що відкритий, природний, доброзичливий погляд прямо в очі дитини є суттєво важливим не лише для встановлення доброї комунікаційної взаємодії з нею, але й для задоволення її емоційних потреб.

Контакт очима (можемо ми це збагнути чи ні) є основним засобом передачі нашої любові дітям. Чим частіше батьки з любов'ю дивляться на дитину, тим більше вона пропитується цією любов'ю. Однак через кон­такт очима можуть передаватися й інші сигнали. Особливо небажаним є використання контакту очима, коли батьки сварять дитину, попрікають, здійснюють покарання тощо. Коли батьки використовують цей потужний засіб контролю здебільшого у негативних випадках, то й дитина бачить своїх батьків здебільшого в негативному плані. Доки дитина маленька, страх робить її покірною і слухняною, і зовні це всіх влаштовує. Але ди­тина зростає, і страх змінюється на гнів, образу, депресію.

  Уважніше за все дитина слухає нас, коли ми дивимося їй у вічі.

Полохливі, тривожні, невпевнені діти найбільше потребують контакту очима. Лагідний погляд може зменшити рівень тривожності. Інформація, що передається поглядом, здатна глибше відбитися у свідомості дитини, ніж сказані слова.

Фізичний контакт

Здається, це так природно, але дослідження свідчать, що більшість батьків торкаються своєї дитини лише у випадку необхідності (допома­гаючи одягнутися, переводячи через дорогу тощо). Для фізичного кон­такту зовсім необов'язково намагатися обійняти або поцілувати дитину, достатньо доторкнутися до руки, погладити по голівці, пригорнути до себе тощо. Головне, щоб усі ці ніжні дотики були природними та щи­рими, а не надмірними та демонстративними.

Дехто вважає, що пестощів та ніжності потребують лише дівчатка, а хлопчакам це не потрібно. Це певною мірою може бути справедливим для хлопчаків, що є старшими 7-8 років (хоча і у 8, і у 10, і у 12, і у 15 років дитина потребує фізичного контакту, змінюються лише його форми — вони стають більш стриманими), проте для повноцінного розвитку хлоп­чикові з найперших днів життя необхідно не менше любові та фізичної ніжності, ніж дівчинці.

 

Пильна увага

Наступний спосіб прояву любові і підтримки дитини — пильна увага, наше повне зосередження на дитині, без відволікань на будь-які дрібниці, яке дозволяє дитині відчути, що вона в очах батьків є найважливішою людиною в світі. Як не дивно, найчастіше у хвилини, коли дитині більш за все необхідна наша пильна увага, ми з тих або інших причин до неї не здатні. У такі моменти необхідно відмовитися від будь-яких справ або розваг, бо це надзвичайно важливо для розвитку позитивної самооцінки дитини. Якщо дитина не отримує пильної уваги, то вона відчуває, що все на світі є важливішим за неї, і це стає причиною її дратування і хвилю­вання. В результаті у такої дитини відсутнє почуття безпеки і порушується емоційний розвиток. Пригадайте, будь ласка, як часто Ви спілкуєтеся зі своєю дитиною, не займаючись при цьому ще якоюсь іншою справою (крім спільної з дитиною діяльності)?

Це може бути гра, похід, бесіда. Якщо ми виявляємо пильну увагу до дитини, то у неї з'являється здатність і потреба ділитися з дорослими своїми почуттями, негараздами, образами, до того ж, робити це природно, навіть переживаючи кризові явища у своєму житті.

Саморегуляція

Ми вже говорили про те, що дитина може «заразитися» негативними емоціями дорослих, тому важливо навчитися володіти своїм емоційним станом і навчити цього дитину.

Вплинути на свій емоційний стан і стан дитини можна за допомогою спеціально розроблених психологами і фізіологами вправ.

Коли людина відчуває будь-які емоції, їх зазвичай можна виявити за її мімікою. Крім м'язів обличчя, змінюється також тонус і в інших м'язах тіла. Тільки це не так помітно. Але спостережлива людина може за ходою, постаттю і за деякими іншими зовнішніми ознаками визначити, в якому настрої знаходиться людина.

Навчившись регулювати тонус м'язів, навчившись розслаблюватися, ми отримаємо деяку владу над своїми емоціями. Так, контролюючи на­пругу своїх м'язів, ми контролюємо свої емоції.

Справа в тому, що тонус м'язів напряму пов'язаний із активністю мозку, тому, розслабивши майже усі свої м'язи, ми знижуємо цю актив­ність і надаємо мозку можливість відпочити і відновити свої сили.

Релаксація — це універсальний процес відновлення не лише м'язів, але й нервової системи.

(Батькам пропонують декілька вправ, які вони можуть виконати разом із дітьми, і кілька прийомів для них самих, що надруковані на аркушах паперу.)

Релаксаційні техніки для молодших школярів

Релаксаційні вправи найкраще проводити під спокійну музику. Ре­гулярне виконання цих вправ робить дитину більш спокійною, врів­новаженою, а також дозволяє дитині краще зрозуміти свої почуття. В результаті дитина володіє собою, контролює свої деструктивні емоції і дії. Релаксаційні вправи дозволяють дитині опанувати навички само­регуляції та зберегти більш рівний емоційний стан.

Вправа «Муха»

Мета: зняти напруження з м'язів обличчя.

Нехай дитина зручно сяде: руки вільно лежать на колінах, плечі та го­лова опущені, очі заплющені. Та уявіть собі, що на її обличчя намагається сісти муха. Вона сідає їй то на ніс, то на ротик, то на лоб, то на очі.

Завдання дитини — не розплющуючи очей, відігнати набридливу комаху.

Вправа «Лимон»

Мета: досягти стану спокою.

Сядьте зручно: руки вільно розмістіть на колінах (долонями вгору), плечі та голова опущені, очі заплющені. Уявіть собі, що у Вас у правій руці — лимон. Починайте повільно його стискати до тих пір, поки не відчуєте, що «вичавили увесь сік». Розслабтеся. Запам'ятайте свої від­чуття. Тепер уявіть, що лимон знаходиться у вашій лівій руці. Повторіть вправу. Знову розслабтеся і запам'ятайте свої відчуття. Після цього ви­конайте вправу одночасно обома руками. Розслабтеся. Насолодіться станом спокою.

Вправа «Бурулька»

Мета: досягти оптимального емоційного стану.

Станьте, заплющте очі, руки підніміть угору. Уявіть, що Ви — бурулька. Напружте усі м'язи Вашого тіла. Запам'ятайте це відчуття. Необхідно за­вмерти у цій позі на 1—2 хвилини. Потім уявіть, що під дією сонячного тепла Ви починаєте поволі танути, розслаблюючи поступово кисті рук, потім — м'язи плечей, шиї, корпусу, ніг тощо. Запам'ятайте свої відчуття у стані розслаблення. Виконуйте вправу доти, доки не досягнете опти­мального емоційного стану. Цю вправу також можна виконувати, лежачи на підлозі.

Вправа «Повітряна кулька»

Станьте, заплющте очі, руки підніміть угору, наберіть повітря у ле­гені. Уявіть, що Ви — велика повітряна куля, що наповнена повітрям. Постійте у такій позі 1—2 хвилини, напружуючи усі м'язи тіла. Потім уявіть, що у кульці з'явилася невеличка дірочка. Повільно починайте ви­пускати повітря, одночасно розслаблюючи м'язи тіла: кисті рук, потім — м'язи плечей, шиї, корпусу, ніг тощо. Запам'ятайте свої відчуття у стані розслаблення. Виконуйте вправу доти, доки не досягнете оптимального емоційного стану.

І, нарешті, під час сильного нервово-психічного напруження Ви можете виконати 20—30 присідань або 15—20 стрибків на місці. Це до­зволить позбутися напруги, що виникла. Даний метод зняття психоемо­ційної напруги широко використовується спортсменами, артистами перед відповідальними виступами тощо.

Перша допомога при стресах

Виділіть на відпочинок і розслаблення 10 хвилин свого часу. За цей час нічого страшного не відбудеться. У цей короткий термін важливо на­магатися забути про свої проблеми та обов'язки. Такий відпочинок є не­обхідним наприкінці дня. Після нього хатні проблеми легко розв'язуються і потребують значно менших витрат нервової та фізичної енергії. І Ви знову сповнені сили та енергії!

                                               Протистресове дихання.

Повільно здійснюйте глибоке вдихання через ніс; у найвищій точці цього процесу на мить затримайте подих, після чого якомога повільніше видихайте. Це заспокоїть дихання. Намагайтеся уявити, що з кожним глибоким вдиханням і тривалим видиханням Ви частково позбуваєтеся стресового напруження.

                                               Хвилинка релаксації...

Розслабте куточки рота, зволожте губи (язик нехай вільно лежить у роті). Розслабте плечі. Зосередьтеся на виразі свого обличчя і поло­женні тіла. Пам'ятайте, що вони відображають Ваші емоції, думки, внут­рішній стан. Природно, що Ви не хочете, щоб оточуючі знали про Ваш стресовий стан. У цьому випадку Вам необхідно змінити мову обличчя і тіла шляхом розслаблення м'язів і глибокого дихання (з особливо три­валим видихом).

                                               Інвентаризація.

Погляньте навколо й уважно огляньте приміщення, в якому Ви знахо­дитеся. Поступово, не кваплячись, подумки знайдіть у цьому приміщенні 7 червоних предметів, подумки назвіть всі предмети один за одним. Намагайтеся повністю зосередитися на цій інвентаризації. Зосередив­шись на кожному окремому предметі, Ви відволікаєтеся від внутрішньої стресової напруги, спрямовуючи свою увагу на раціональне сприйняття навколишнього середовища. Предмети можна знаходити і споглядати за будь-якою ознакою.

                                                        Зміна обстановки.

Якщо обставини дозволяють, вийдіть із приміщення, в якому у Вас виник стрес. Перейдіть до іншого, де нікого немає, або вийдіть на ву­лицю, де зможете лишитися наодинці зі своїми думками.

                                                        Розслаблення.

Станьте, ноги — на ширині плечей, нахиліться вперед і розслабтеся. Голова, плечі, руки вільно опущені вниз. Дихання вільне. Фіксуйте це положення 1-2 хвилини, після чого дуже повільно піднімайте голову.

                                                           Відволікання.

Займіться будь-якою діяльністю. Будь-яка діяльність, і особливо фізична праця, у стресовій ситуації допомагають відволіктися від внут­рішньої напруги.

                                               Музика

Увімкніть заспокійливу музику, яка Вам до вподоби. Намагайтеся вслухатися в неї, сконцентруватися на ній і лише на ній. Пам'ятайте, що концентрація на чомусь одному сприяє повній релаксації, викликає позитивні емоції.

                                                        Спілкування.

Поспілкуйтеся на будь-яку тему з будь-якою людиною, яка знахо­диться поруч. Якщо поряд немає нікого, то зателефонуйте своєму дру­гові або подрузі. Ця діяльність, що відволікає, відбувається тут і зараз та дозволяє витіснити із Вашої свідомості внутрішній діалог, що наси­чений стресом.

                                                        Водні процедури.

Наповніть ванну теплою водою й полежіть в ній. У ванній виконайте заспокійливі дихальні вправи. Зробіть глибоке вдихання через зімкнені губи, опустіть нижню частину обличчя і ніс у воду, зробіть повільне ви­дихання. Намагайтеся видихати якомога довше. Уявіть, що з кожним ви­диханням напруга, що накопичилася впродовж дня, поступово спадає.

Мобілізуюче дихання — подовжене глибоке вдихання (4 с), пауза, тривалість якої становить половину вдихання (2 с), коротке, голосне, енергійне видихання (2 с). Тривалість вдихання перевищує видихання вдвічі.

Заспокійливе дихання — повільне глибоке вдихання через ніс, пауза у половину вдихання, видихання впродовж 2 вдихань.

Мобілізувати і заспокоїти себе за допомогою дихання необхідно навчитися у будь-якій ситуації і за будь-яких обставин. Зазвичай ефект матимуть вже 4 такти дихання. Кількість таких тактів визначається ін­дивідуально із врахуванням стану в конкретній ситуації та натренованістю того, хто їх виконує.

 

IV.     Підсумок

 

На завершення доцільно запропонувати батькам поуправлятися у за­пропонованих вправах, надати список рекомендованої літератури, при­йняти рішення зборів.

Категорія: Батьківські збори | Додав: Valentina (09.02.2014)
Переглядів: 2757 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Початкова школа

«Методичний портал»

Пошук
Восторг, восхищение, отличная оценка
Календар
Осталось...
Гра "Пазли"
Друзі сайту
Сайт вчителя початкових класів Кудрі О.П.
 Сайт учителя Петриченко Ольги Вікторівни

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz